Мы все живем в тоннеле… Подождите, подождите, не спорьте. Я понимаю, что комната у вас светлая, а занавески не загораживают солнце! Но тем не менее, и вы живете в тоннеле. Что-то вам не верится? А вот послушайте следующий рассказ, который я так, пожалуй, и озаглавлю – «Тоннель».
Однажды, несколько лет назад, я ехала в автомобиле по Нью-Йоркской улице. Какой марки автомобиль? И это вы спрашиваете у меня, которая никогда не крутила баранку? Тогда как я ехала? Ну ладно, сойдемся на том, что меня везли. Солнце светило сверху, и его прекрасные лучи попадали даже на нашу задрипанную планету, а именно на задрипанную улицу Нью-Йорка, по которой я ехала. Но вдруг дорога пошла под уклон, и мы въехали в тоннель. Ну, что вам сказать? До этого я была в тоннелях, только когда ездила на поезде из Кишинева в Москву. Тот тоннель был коротким, и вскоре поезд, как стрела, вылетал наружу. А тут едем мы, едем, а тоннель не кончается, а заместо этого идет все вглубь и вглубь. И только лампочки на стенах горят, зеленые и красные. Что вы говорите? В Нью-Йорке вовсе не зеленые и красные лампочки горят в тоннелях? И откуда вы, интересно, это знаете? Ну, что ж, спорить не буду, поскольку не помню. Итак, едем мы, едем, проходит минута, две, три, и меня уже как провинциалку, которая ездит только Кишинев-Москва, начинают мучить дурные предчувствия, что мы уже из этой тьмы тьмущей не выберемся. Однако! Что это?! Из моего измученного страхом горла вырывается победный клич, потому что я вижу просвет впереди. И вскоре мы-таки выезжаем из этого тоннеля на свет Божий. Правда, водитель-американец принял мой радостный крик за что-то не то, но это уже детали.
Так, бишь, о чем я? А, я говорила, что все мы живем в тоннеле, и вы еще хотели со мной поспорить. Что? Вы и сейчас готовы поспорить? Не спешите, сейчас я вам все объясню, и очень даже может быть, что вы согласитесь. Знаете ли вы, дорогой друг, что этот самый тоннель, который я описала, -- это наш внутренний мир? И там очень темно и муторно. И только лампочки изредка выглядывают из темноты: то красная, то зеленая. И вначале мы думаем, что у нас освещение еще ничего, ведь лампочки так прекрасно сверкают. Но вдруг вдалеке мы замечаем свет. Он яркий. Он теплый. И, что самое главное, НАСТОЯЩИЙ. И тут до нас наконец-таки доходит, что эти лампочки вокруг искусственные, они лишь бледное и немощное подобие того света, который просто летит нам навстречу! И мы вдруг пугаемся, что этот свет нас сомнет, съест и уничтожит. И мы останавливаем автомобиль и некоторое время стоим на месте и размышляем, а стоит ли ехать дальше. Но вот мы решаемся, давим на газ и вылетаем на СВЕТ!!! Класс! И не нужно никакой искусственной иллюминации! Красиво? Милый друг, если бы вы еще узнали, ЧТО я подразумеваю под всеми этими незамысловатыми (или замысловатыми(?) образами), вы бы вообще закричали от радости! Но не буду вас томить. Итак, процитирую Библию: «Бог есть свет». То есть в данном случае свет есть Бог, а тоннель есть жизнь без Бога. Вы так и думали? Ну, вы смышлены! Может, вы и об остальных образах догадались? Да? Ну, тогда не буду вам, умному, надоедать примитивными объяснениями. А если кто вдруг не догадался, позвоните мне домой и я вам всё объясню. Мой телефон? «В переулке каждая собака знает мою легкую походку», как говорил поэт, что совершенно верно не только насчет его походки, но и насчет моего телефона. А засим, до встречи!
Ольга,
Молдова
Просто читайте, и если Вам это доставит каплю удовольствия, я буду просто счастлива.
Прочитано 7997 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.